ПРОБЛЕМИ РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ ТА РАДІОБІОЛОГІЇ

ЕФЕКТИВНІСТЬ ТЕРАПІЇ ІНГІБІТОРАМИ ТИРОЗИНКІНАЗ ПАЦІЄНТІВ З ХРОНІЧНОЮ МІЄЛОЇДНОЮ ЛЕЙКЕМІЄЮ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ВПЛИВУ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

І. В. Дмитренко, В. Г. Федоренко, Т. Ю. Шляхтиченко, В. В. Шолойко, Т. Ф. Любарець,
Т. В. Малінкіна, О. О. Дмитренко, В. В. Балан, С. М. Кравченко, З. В. Мартіна,
А. О. Товстоган, Ж. М. Мінченко, І. С. Дягіль
Державна установа “Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України” (ННЦРМ), вул. Мельникова,53, м. Київ, 04050, Україна

Мета. Вивчити ефективність терапії інгібіторами тирозинкіназ (ІТК) пацієнтів з хронічною мієлоїдною лейкемією (ХМЛ), які зазнали дії іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, на підставі даних цитогенетичного і молекулярного моніторингу.
Матеріали і методи. Обстежено 29 хворих на ХМЛ, у яких було документально підтвержено наявність радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС. З них 20 пацієнтів отримували терапію іматинібом. Групу порівняння склали 103 пацієнти з ХМЛ без радіаційного анамнезу, які отримували терапію ІТК. Досліджували цитогенетичні та молекулярно-генетичні порушення в дебюті захворювання та на різних етапах терапії ІТК.
Результати. У пацієнтів з ХМЛ, що зазнали впливу іонізуючого опромінення, в дебюті захворювання не було виявлено збільшення частоти появи додаткових хромосомних порушень та особливостей розподілу за типами BCR/ABL транскриптів. Повну цитогенетичну відповідь (ПЦВ) реєстрували у 50 та 48,5 % пацієнтів в групі спостереження та контрольній групі, відповідно. Велику молекулярну відповідь (ВМВ) визначали у 20 % хворих на ХМЛ, які мали в анамнезі радіаційне опромінення і у 27,6 % випадків пацієнтів групи порівняння. Найкращі результати досягнення ПЦВ і ВМВ виявлені у пацієнтів з терміном передлікованості до 6 міс, у яких іматиніб використовувався як терапія першої лінії. У пацієнтів з ХМЛ (опромінених і неопромінених), яким іматиніб було призначено не пізніше 6 міс від початку захворювання, виявлено вірогідно меншу кількість випадків первинної резистентності до іматинібу. У пацієнтів з ХМЛ, які в анамнезі мали радіаційний вплив, вторинна резистентність розвивалася частіше порівняно з групою порівняння і становила 25 %.
Висновки. Клініко-лабораторний моніторинг з урахуванням частоти досягнення ПЦВ і ВМВ показав високу ефективність ІТК в лікуванні хворих на ХМЛ, які зазнали впливу іонізуючого випромінювання внаслідок аварії на ЧАЕС. Подовження строку передлікованості призводить до зниження ефективності терапії ІТК та підвищення ймовірності розвитку первинної резистентності. Пацієнти з ХМЛ, які в анамнезі мають радіаційний вплив, характеризуються більш частим розвитком вторинної резистентності.
Ключові слова: хронічна мієлоїдна лейкемія, іонізуюче випромінювання, інгібітори тирозинкінази, цитогенетична та молекулярна відповідь, ефективність лікування.

Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. 2014. Вип. 19. C. 241–255.