ОСОБЛИВОСТІ КЛІТИННИХ ЕФЕКТІВ ПРИ КОМБІНОВАНІЙ ДІЇ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ТА ІОНІВ МІДІ
Д. Д. Гапєєнко
Державна установа "Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академіїмедичних наук України",53, вул.Мельникова, м.Київ, 04050
Постійне зростання масштабів використання хімічних речовин та джерел іонізуючого
випромінювання в різних галузях промисловості, медицині, науці збільшує їх вплив на всі компоненти природного середовища. Тож зростає ймовірність одночасного впливу радіаційного та хімічного факторів на біологічні об'єкти, а в зв’язку з цим питання особливостей комбінованої дії різних за своєю природою факторів стає все більш актуальним.
Метою роботи стало дослідження особливостей окремого та комбінованого впливу іонізуючого випромінювання та солей міді на життєздатність клітин in vitro.
Матеріали і методи. Дослідження виконані на перещеплюваній культурі клітин лінії L929. Ацетат міді (Cu(CH3COOH)2) додавали до культури клітин через 1 годину після їх опромінення. Опромінення клітин проводили через 24 години після посадки. Проліферативну активність клітин оцінювали за кінетикою росту.
Результати досліджень показали, що цитотоксичність іонів міді проявляється при концентрації 1 мкмоль/л. Комбінована дія іонізуючого випромінювання в сублетальних дозах та іонів міді в концентраціях 0,001 та 1 мкмоль/л призвела до збільшення кількості атипових полікаріоцитів.
Висновки. При інкубації клітин з іонами міді в різних концентраціях спостерігається як активація, так і інгібування проліферативної та мітотичної активності клітин. Виживання клітин та мітотична активність при опроміненні зменшуються з підвищенням дози, а індекс полікаріоцитів зростає. При комбінованому впливі іонізуючого випромінювання та іонів міді на клітини in vitro спостерігали зміни морфофункціональних властивостей клітин, які прямо пропорційно не залежали ні від дози опромінення, ні від концентрації іонів міді.
Ключові слова: важкі метали, іонізуюче випромінювання, культура клітин, виживання, проліферація, мітоз.
Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. 2013. Вип. 18. C. 305–312.
|