ПРОБЛЕМИ РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ ТА РАДІОБІОЛОГІЇ

Н. В. Довганич¹, С. М. Кожухов¹, І. І. Смоланка², О. Ф. Лигирда², О. Є. Базика¹,
С. А. Лялькін²

¹ ДУ «ННЦ «Інститут кардіології, клінічної та регенеративної медицини ім. акад.
М. Д. Стражеска НАМН України», вул. Святослава Хороброго, 5, м. Київ, 03680, Україна
² Національний інститут раку Міністерства охорони здоров’я України, вул. Юлії Здановської,
33/43, Київ, 03022,Україна

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КАРДІОВАСКУЛЯРНОЇ ТОКСИЧНОСТІ ЕПІРУБІЦИНУ ТА ДОКСОРУБІЦИНУ У ХВОРИХ НА РАК ГРУДНОЇ ЗАЛОЗИ

Хворі на рак грудної залози (РГЗ), з огляду на комбіноване протипухлинне лікування, мають високий ризик кардіотоксичності (КТ). Ускладнення призводять до відтермінування чи зупинки протипухлинної терапії. Це погіршує виживання хворих з РГЗ. Одним з основних препаратів, які входять до більшості схем протипухлинної терапії, є антрацикліни. Виявлення ознак КТ у хворих на РГЗ на ранніх стадіях, коли ще немає порушень функції серця та ознак серцевої недостатності (СН), є важливим оскільки дозволить отримати їм протиракову терапію в повному обсязі.
Мета роботи: вивчити частоту кардіотоксичності епірубіцину та доксорубіцину в складі комплексної протипухлинної терапії РГЗ, на основі моніторингу фракції викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ), порушення діастолічної функції ЛШ, а також дослідити частоту ознак та симптомів СН. Матеріал і методи. В дослідження включено 44 хворих на РГЗ, в яких проведено аналіз динаміки ФВ ЛШ до початку протипухлинного лікування та в термін 6 міс. Критерієм КТ вважали зниження ФВ ЛШ ≥ 10 % (відсоткових пунктів) або нижче її граничного значення (< 50 %). Пацієнток було розподілено на 2 групи. В 1-шу групу увійшли пацієнтки з РГЗ, які отримували епірубіцин у схемі поліхіміотерапіії (n = 18), у 2-гу групу увійшли пацієнтки з РГЗ, які отримували доксорубіцин у складі поліхіміотерапіії (n = 26).
Результати. До початку проведення протипухлинної терапії ФВ ЛШ достовірно не відрізнялась між групами. При динамічному спостереженні в термін 6 міс. від початку протипухлинної терапії протипухлинної терапії частка хворих із КТ за даними ФВ ЛШ в 1-й групі склала 11,1 %, порівняно з 23,1 % у 2-й групі (р < 0,05). Кількість хворих з ознаками та симптомами СН у 2-й групі склала 34,6 %, була достовірно вищою порівняно з такою у 1-й групі – 11,1 % (р < 0,05). За даними кореляційного аналізу ФВ ЛШ у 2-й групі мала зворотну кореляцію з дозою доксорубіцину (r = -0,67, р < 0,05), з ЧСС (r = -0,59, р < 0,05), а також з індексом маси тіла (r = -0,55, р < 0,05), що вказувало на негативний вплив доксорубіцину на серцево-судинну систему у хворих на РГЗ.
Висновки. Результати дослідження свідчать про достовірно більшу частоту зниження ФВ ЛШ як критерію КТ при використанні доксорубіцину в схемах протипухлинної терапії, порівняно з епірубіцином. Пошкодження міокарду, як реакція на хронічну КТ, і відповідне зниження систолічної функції міокарду ЛШ проявляються достовірно більшою частотою СН.
Ключові слова: рак грудної залози; кардіотоксичність; епірубіцин; доксорубіцин; серцева недостатність.

Проблеми радіаційної медицини та радіобіології.
2024. Вип. 29. C. 435-446. doi: 10.33145/2304-8336-2024-29-435-446

повний текст