|
М. А. Пілінська1✉, Д. А. Курінний1, С. Р. Рушковський2, О. Б. Дибська1
1Державна установа «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України», 53, вул. Мельникова, м. Київ, 04050, Україна
2Навчально"науковий центр «Інститут біології і медицини» Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вул. Володимирська, 64/13, м. Київ, 01601, Україна
ГЕНОПРОТЕКТОРНІ ВЛАСТИВОСТИ АСТАКСАНТИНУ, ВИЯВЛЕНІ ПРИ ДІЇ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ІN VITRO НА ЛІМФОЦИТИ ПЕРИФЕРИЧНОЇ КРОВІ ЛЮДИНИ
Мета: визначити можливі радіопротекторні властивості астаксантину за цитогенетичними критеріями.
Методи. Культивування лімфоцитів крові 5 умовно здорових волонтерів; обробка культур лімфоцитів астаксан- тином в концентрації 20,0 мкг/мл на G0 стадії мітотичного циклу перед гамма-опроміненням культур лімфоцитів in vitro в дозі 1,0 Гр; приготування та цитогенетичний аналіз рівномірно забарвлених препаратів метафазних хромосом. Метод кометного електрофорезу окремих клітин (Comet assay); візуалізація результатів під люмінес- центним мікроскопом; підраховування кількості нуклеоїдів четвертого класу, які відповідають апоптичному стану клітнин.
Результати. Встановлено, що астаксантин в кінцевій концентрації 20,0 мкг/мл при дії в культурі лімфоцитів пе- риферичної крові людини на ранній пресинтетичній (G0) стадії мітотичного циклу призводить до суттєвого зни- ження цитогенетичного ефекту, індукованого гамма-опроміненням in vitro в дозі 1,0 Гр {з 26,05 ± 1,81 до 9,08 ± 0,78 на 100 клітин, відповідно} та значного зростання частоти апоптичних клітин на 48-й годині культивування
{з (3,78 ± 0,24) до (8,26±0,91) %, відповідно}.
Висновки. отримані результати показали спроможність астаксантину до суттєвого ослаблення мутагенної дії іонізуючого випромінювання в лімфоцитах периферичної крові людини, що свідчить про його потужний радіоп- ротекторний потенціал.
Ключові слова:астаксантин, культура лімфоцитів периферичної крові людини, аберації хромосом, апоптоз, радіопротекторний ефект.
Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. 2016. Вип. 21. C. 141–148.
 повний текст
|
