ОЦІНКА ВІДПОВІДІ НА ТЕРАПІЮ ІМАТИНІБОМ У ПАЦІЄНТІВ З ХРОНІЧНОЮ МІЄЛОЇДНОЮ ЛЕЙКЕМІЄЮ З Е13А2 ТА Е14А2 ТРАНСКРИПТАМИ ГЕНА BCR/ABL1
І. В. Дмитренко, В. Г. Федоренко, Т. Ю. Шляхтиченко, В. В. Шолойко, Т. Ф. Любарець, О. О. Дмитренко, В. В. Балан, С. М. Кравченко, З. В. Мартіна, А. О. Товстоган, Т. В. Малінкіна, Ж. М. Мінченко, І. С. Дягіль
Державна установа “Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України”, вул.Мельникова, 53, м. Київ, 04050, Україна
Мета – дослідження впливу e13a2 та е14а2 транскриптів гена BCR/ABL1 на ефективність терапії іматинібом у хворих на хронічну мієлоїдну лейкемію.
Матеріали і методи. Обстежено 508 пацієнтів з хронічною фазою хронічної мієлоїдної лейкемії без радіаційного анамнезу, а також 13 пацієнтів з таким же діагнозом, у яких було документально підтверджено наявність радіаційного впливу внаслідок аварії на ЧАЕС.
Результати. Не виявлено значущих розбіжностей у гематологічних показниках, рівні додаткових хромосомних аберацій та частоті варіантних транслокацій між пацієнтами, у яких експресувалися транскрипти е13а2 та е14а2. Кумулятивна вірогідність повної цитогенетичної відповіді не відрізнялась у пацієнтів з е13а2 та е14а2 транскриптом і складала 76 та 80 %, відповідно (р = 0,981). Медіана часу досягнення повної цитогенетичної відповіді – 20 місяців у обох групах. Серед пацієнтів з е14а2 вірогідно більша частина до 12-го місяця терапії отримала велику молекулярну відповідь (61,5 % проти 23,0 %, р = 0,016). А до 24-го місяця саме в цій групі пацієнтів реєструвалося більше випадків глибокої молекулярної відповіді (38,7 % проти 6,25 %, р = 0,018). Не виявлено статистично значущих відмінностей у загальній виживаності та у виживаності без прогресії у пацієнтів з різними типами транскриптів. Безподійна виживаність у пацієнтів з е13а2 транскриптом була вірогідно нижча порівняно з пацієнтами з е14а2 транскриптом (52 % проти 61,0 %, р = 0,039). Кількість первинно резистентних пацієнтів не залежала від типу транскрипту і складала понад 40 %. У пацієнтів з е13а2 транскриптом було виявлено статистично вірогідне переважання випадків втрати досягнутої повної цитогенетичної відповіді або недосягання великої молекулярної відповіді (43,5 % проти 24,8 %, р = 0,015).
Висновки. Терапія іматинібом є більш ефективною у хворих на ХМЛ з е14а2 транскриптом порівняно з пацієнтами із е13а2 транскриптом. Транскрипт е13а2 можна розглядати як несприятливий прогностичний фактор при терапії іматинібом у пацієнтів з хронічною фазою хронічної мієлоїдної лейкемії.
Ключові слова: хронічна мієлоїдна лейкемія, транскрипти е13а2 та е14а2, іматиніб, цитогенетична та молекулярна відповідь, ефективність лікування, іонізуюче випромінювання.
Проблеми радіаційної медицини та радіобіології. 2015. Вип. 20. C. 328–340.
 повний текст
|
